З 1-го липня 2013 року набирає чинності Закон № 353-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення обмежень у здійсненні господарської діяльності». Прийняття закону було ініційоване Президентом з метою подальшого спрощення ведення бізнесу.

Основний посил закону полягає в тому, що відтепер обгрунтованість прийнятих рішень щодо накладення штрафних санкцій контролюючим органом може бути підтверджена лише судом. Іншими словами, тепер не господарський суб’єкт повинен оспорювати законність дій органу державного нагляду, а навпаки — контролюючий орган повинен доводити правомірність своїх дій у суді. У законі сказано, що контролюючий орган повинен звернутися до суду не пізніше одного робочого дня з моменту прийняття відповідного розпорядження. У разі якщо звернення до суду не було, то розпорядчий документ підлягає скасуванню.

У теорії все виглядає вельми привабливо. Однак, благими намірами, як відомо, вистелена дорога до пекла. Особливо в Україні. Тому прийняття Закону № 353-VII може виявитися зовсім не таким вже і благом, особливо, якщо уважно вчитатися в текст.

В принципі, навіть без уважного вивчення закону стає ясно, що він буде працювати не так, як передбачається. Досить згадати про той простий факт, що українські суди в 90% випадків стають на бік держави, тому на високу об’єктивність при розгляді справ можна не сподіватись. Саме тому підприємці намагаються не доводити справу до суду, намагаючись «вирішити питання» в ході перевірки. До того-ж, не кожне підприємство (а тим більше — підприємець)  може дозволити собі мати в штаті досвідченого юриста, без якого виграти судовий процес не представляється можливим.

Ще більше насторожує форма інформування підприємців про місце і час розгляду справи. Відповідно до закону, це може бути телефон, електронна пошта, факс або кур’єр. Тим часом, серйозність справи вимагає зовсім іншої процедури, яка передбачає вручення повідомлення особисто в руки або рекомендованим листом.
Виникають сумніви і з приводу норми закону, згідно з якою на розгляд справи суду відводиться всього лише п’ять днів. Очевидно, що такий строк є занадто коротким. Навіть якщо припустити, що суддя є професіоналом у сфері господарських відносин, п’яти днів для всебічного вивчення справи явно недостатньо. За цей час відповідач може просто не встигнути ознайомити суд з усіма матеріалами справи, в результаті чого виникає небезпека винесення рішень в односторонньому порядку, без участі представника підприємства. Та й взагалі, враховуючи шалену активність контролюючих органів, може виникнути проблема банального браку суддів, і, як результат, суто формальне і навіть поверхневе відношення до таких справ.

Не менш підозрілою виглядає норма закону, згідно з якою винесення штрафних санкцій, а також інші види приписів, будуть регулюватися галузевими законами. Всі ми є свідками того, як дія основного закону нівелюється десятками внутрішньовідомчих підзаконних актів. Існує небезпека, що і в цьому випадку контролюючі органи зможуть повернути дишло закону на свою сторону.

Безумовно, якби в країні була якісна судова система, Закон № 353-VII міг би стати серйозною підмогою для суб’єктів господарської діяльності у боротьбі з агресивністю органів нагляду. Однак реальність така, що саме суди можуть стати тією стіною, об яку розіб’ються надії підприємців.
.